Пізня дискінезія: основні симптоми ускладнення при прийманні нейролептиків

Пізня дискінезія (ПД) – це патологічний процес, що супроводжується розвитком рухового порушення.  Тобто у пацієнта виникають мимовільні рухи.

Даний стан являє собою побічний ефект прийому нейролептиків (антипсихотичні препарати), що призначаються при психічних та неврологічних розладах (наприклад, шизофренії).
 

За статистикою відсоток осіб, які стикаються з пізньою дискінезією при прийманні нейролептиків складає – 20-50%.
 

Відмітимо, що перебіг пізньої дискінезії може набувати як постійного перебігу (хронічного), так і поступово припинитися при скасовуванні препарату, що спричинило ускладнення.

В основі появи клінічної картини пізньої дискінезії покладений розвиток неконтрольованих та повторювальних рухів. При цьому вони можуть виникати як на обличчі, так і в тілі (тулуб, кінцівки). Загалом симптоми мимовільних рухів, спричинені пізньою дискінезією, можна розділити на три основні категорії: мимовільні рухи обличчя, кінцівок і тіла та інші рідкісні м’язові та моторні рухи.
 

До прикладу:

Відмітимо, що швидкість виниклих нетипових рухів також є індивідуальною. Однак незалежно від цього якість життя пацієнта може страждати.
 

Симптоми захворювання можуть з’явитися через 1–6 місяців після початку прийому певних ліків. У деяких випадках це може тривати навіть роками.

Як зазначалося вище, причиною даного порушення є прийом препаратів-антагоністів рецепторів дофаміну, а точніше можливий побічний ефект від нього.

Прикладом таких препаратів «тригерів» є антипсихотики, антидепресанти та протисудомні. Одразу відмітимо, що не у всіх осіб, хто приймає дані препарати розвинеться дискінезія. 

Однак ризик розвитку його зростає, чим довше пацієнт їх приймаєте. Також більші шанси стикнутися з ускладненням  мають жінки в менопаузі, особи вікової категорії 50+, а також ті, що зловживають алкоголем, мають в анамнезі цукровий діабет, ВІЛ, черепно-мозкову травму.

Встановлення діагнозу відбуватиметься на основі фізикального огляду та анамнезу хвороби.

Додатково аби виключити інші захворювання (наприклад, хвороба Паркінсона, ДЦП) лікар може призначити лабораторні дослідження крові, МРТ, електроенцефалограму, електроміографію.

Тактика лікування обиратиметься залежно від тривалості приймання лікарського засобу, віку пацієнта, тяжкості симптомів та наявних супутніх захворювань в анамнезі.

Першою лінією лікування є коригування ліків, які викликають симптоми дискінезії. Це може включати припинення приймання певного типу лікарських засобів, зменшення дозування або заміна на аналог.

У випадку тяжкого перебігу симптомів полегшити їх інтенсивність допоможе глибока стимуляція мозку.

Рання діагностика та лікування можуть допомогти зменшити виниклі симптоми та запобігти будь-яким ускладненням. Тому при прийманні вказаних препаратів потрібно слідкувати за своїм самопочуттям та періодично відвідувати свого лікуючого лікаря.