Що таке гіперактивний сечовий міхур? Основні симптоми
Порушення сечовипускання є досить делікатною проблемою, яку не завжди пацієнти готові обговорювати з лікарем. Як наслідок це призводить до негативного впливу на якість життя та приєднання нових ускладнень. Наразі розберемо детальніше особливості перебігу стану під назвою “гіперактивний сечовий міхур”.
Гіперактивний сечовий міхур - це порушення, що супроводжується раптовим позовом до сечовипускання.
Також дане порушення може спричинити мимовільне сечовипускання, більш відоме нам як нетримання сечі.
За статистичними даними більшість випадків гіперактивного сечового міхура припадає на жіночу стать.
Варто враховувати й вплив на якість життя пацієнта даного недугу. Так внаслідок тяжкості контролювання симптомів сечовий міхур поводиться непередбачувано, що спричиняє соціальну ізоляцію людини аби уникнути дискомфортних ситуацій.
Основні причини
Механізм розвитку гіперактивного сечового міхура полягає в “примусовому” мимовільному скороченні м'язів сечового міхура. Як наслідок це створює відчуття необхідності частого сечовипускання, навіть якщо ваш сечовий міхур не наповнений.
Факторів, що можуть вплинути на появу даного стану безліч, до найбільш поширених можна віднести:
- приймання певних лікарських препаратів;
- зловживання алкоголем, кофеїну;
- надмірне вживання рідини;
- розвиток інфекційного процесу сечовивідних шляхів;
- збільшення простати з віком у чоловіків;
- менопауза у жінок;
- аномалії сечового міхура (наприклад, камені в сечовому міхурі).
Які симптоми є характерними для гіперактивного сечового міхура?
Насамперед варто відзначити, що нетримання сечі не завжди є ознакою гіперактивного сечового міхура.
Так гіперактивний сечовий міхур визначається частотою й терміновістю сечовипускання, з появою наступних проявів:
- часте прокидання вночі аби відвідати туалет;
- гострі й неконтрольовані позиви до сечовипускання;
- часте мимовільне виділення сечі;
- часте сечовипускання (понад 8 разів за добу).
При цьому не є виключенням коли симптоми відрізняються в залежності від випадку з появою ускладнень.
Діагностика та тактика лікування
Встановлення діагнозу відбувається шляхом проведення ряду діагностичних тестів лікарем урологом. Ознайомитися з базою спеціалістів вузького профілю можливо завдяки Всеукраїнському каталогу клінік ITMED.
Обстеження, що включають діагностування гіперактивного сечового міхура включають лабораторні дослідження сечі, УЗД, цистоскопію.
Лікування гіперактивного сечового міхура є досить різноманітним, що знову ж таки залежатиме від тяжкості захворювання.
Впоратися з симптомами можливо за допомогою проведення фізіотерапії (вправи), медикаментозного лікування (естрогени, антихолінергічні препарати, бета-3 антагоністи) та ботоксу. Так невеликі дози ботокса можуть тимчасово паралізувати або послабити м’язи сечового міхура. Це дає можливість обмежити їх надмірне скорочення та зменшити симптоми порушення. Відмітимо, що ефект від ін’єкції варіюється від 6 до 8 місяців.
Також можливе проведення так званої стимуляції нервових закінчень (крижового нерва), що полягає у зміні електричних сигналів нервів, які несуть імпульси до сечового міхура.
При відсутності результату від консервативної терапії лікар може обрати тактику оперативного втручання, а саме збільшення місткості сечового міхура (цистопластика) або виведення стоми.
Також варто враховувати й вплив на прояв симптомів захворювання харчових продуктів. Так газовані напої й алкоголь, надмірне споживання рідини, насамперед перед сном, чутливість до глютену, штучні ароматизовані продукти - можуть вплинути на процес сечовипускання.
Важливо розуміти, що попри те, що ризик гіперактивного сечового міхура зростає з віком, це не є фізіологічною нормою процесу старіння. Тому ігнорувати симптоми порушення не варто.
Звернувшись за медичною допомогою, разом з лікарем можливо обрати найбільш відповідний для вас план лікування та розв'язати виниклу проблему.