Основні причини нетримання сечі у жінок

На жаль нетримання сечі є досить поширеною проблемою. Ще гірше, що певний відсоток жінок мовчить про це, залишаючись зі своїм дискомфортним станом на самоті.

Нетримання сечі — втрата контролю над сечовим міхуром.
 

Нетримання сечі може бути тимчасовим станом, що виникає внаслідок основного захворювання. Воно може варіюватися від дискомфорту від незначної втрати сечі до сильного, частого нетримання сечі.

Цей стан може виникнути в будь-якому віці, але частіше зустрічається у жінок старше 50 років.

Існує два основних типи нетримання сечі, які вражають жінок. 

Найпоширенішим є стресове нетримання сечі, особливо серед молодих жінок. Симптоми можуть виникати, якщо м’язи тазового дна ослаблені. Будь-який тиск або навантаження на сечовий міхур, що впливає на м’язи тазового дна, може спричинити витік сечі. Погіршити прояви порушення можуть звичайні дії, від кашлю, чхання до сміху. Фізичні вправи, такі як біг та стрибки, також можуть спричинити витікання сечі.

Імперативне нетримання сечі  або гіперактивний сечовий міхур, частіше зустрічається у літніх жінок. При цьому типі нетримання сечі може виникнути раптовий позив до сечовипускання. Цей тип захворювання також може виникати під час сну або в інший час, коли ви його не очікуєте.

Функціональне нетримання сечі, супроводжується витіканням сечі через труднощі зі своєчасним діставанням до туалету внаслідок фізичного стану, такі як артрит, травма або інші вади.

Нетримання сечі через переповнення виникає, коли кількість виробленої сечі перевищує здатність сечового міхура її утримувати.

Відзначимо, що виниклий стан не є окремим захворюванням. Воно радше спричинене кількома факторами, які часто співіснують та збільшують тяжкість симптомів й складність лікування.

 

1. Вагітність та пологи в анамнезі. 

2. Віковий фактор (нетримання на жаль є неминучим етапом старіння). 

3. Перенесення операції на органах малого таза.

4. Ожиріння.

5. Куріння.

6. Хронічний кашель. 

7. Приймання певних лікарських препаратів. 

8. Хронічні інфекції сечовивідних шляхів.

9. Закреп.

10. Нервово-м'язовий розлад.

1. Больові відчуття під час сечовипускання.

2. Поява тиску у малому тазу або спазми, що викликають позиви до сечовипускання.

3. Часте сечовипускання протягом дня (понад 8 разів).

4. Часте сечовипускання вночі.

5. Нетримання сечі вночі.
 

Відмітимо, що симптоми в одних жінок можуть виникати як вдень, так і вночі, тоді як інших – лише під час певних дій.

Встановлення діагнозу відбуватиметься на основі проведення фізикального огляду, встановлення анамнезу та ряду діагностичних тестів. Вони включатимуть призначення лабораторних досліджень крові та сечі, УЗД, стрес-тесту (пацієнта просять покашляти або виконати іншу дію, що спричиняє витікання сечі), цистоскопії, цистометрії (вимірювання тиску в сечовому міхурі).

Додатково пацієнтові може знадобитися ведення так званого щоденника, де він записуватиме кількість разів відвідування туалету, та які фактори чи дії викликають нетримання сечі.

Лікування нетримання сечі у жінок залежатиме від причини. Для тимчасового нетримання сечі, що може бути спричинено інфекцією сечовивідних шляхів дії лікаря будуть направлені на усунення інфекційного процесу

Також легкі випадки порушення можуть контролюватися певними змінами у способі життя пацієнта. До прикладу доцільним буде виконувати вправи Кегеля  для зміцнення м’язів тазового дна, тренувати сечовий міхур для збільшення часу між відвідуваннями туалету або зменшити вагу, якщо присутній тиск на сечовий міхур.

Більш важкі випадки нетримання сечі можуть потребувати комплексного лікування з призначенням: препаратів для розслаблення сечового міхура; проведення ін’єкції ботоксу для розслаблення сечового міхура та збільшення кількості сечі, яку він може утримувати; стимуляція нервів для зміцнення м’язів органу. Найпоширенішим методом є процедура слінгу, коли лікар робить «гамак» з сітки та тканини для підтримки уретри.

Біологічний зворотний зв'язок використовується разом із вправами Кегеля та допомагає людям усвідомити та контролювати свої тазові м'язи.

При електростимуляції тазового дна, легкі електричні імпульси стимулюють скорочення м'язів.

Також можливе встановлення песарію для підняття сечового міхура та уретри або ж оперативне втручання, мета якого збільшити кількість сечі, яку може утримувати сечовий міхур.

Невідомість того, коли й де може статися «нещасний» випадок, може вплинути на все: від роботи до фізичних вправ та соціального життя. Тому якщо ви відчуваєте часті позиви до сечовипускання або підтікання, запишіться на прийом до лікаря. Сьогодні існують різні варіації позбавлення проблеми!