Вивих нижньої щелепи: основні причини виникнення та методи лікування

Тяжко уявити механізм виникнення вивиху щелепи, особливо у звичайних буденних ситуаціях. Але навіть відкушування великого шматка яблука чи сильний спів або сміх можуть спричинити патологію. Тому розберемо, як розпізнати симптоми та які дії приймати при розвитку вивиху нижньої щелепи.

Вивих нижньої щелепи– це патологічний стан, який характеризується зміщенням суглобової головки з наступним порушенням її функціонування. До розвитку патології більш схильні жінки та люди похилого віку через анатомічну особливість суглобу – суглобова ямка у них меншого розміру та зв’язковий апарат суглобу слабший.

Класифікація

В залежності від обсягу ураження розрізняють наступні види вивихів:

• односторонній вивих: відбувається зміщення тільки однієї суглобової ямки;
• двосторонній вивих: відбувається зміщення щелепи вперед, з порушенням мовної функції та повністю відкритим ротом;
• повний: вся головка виходить з суглобової ямки;
• неповний: кінці кісток частково стикаються.

Також характер зсуву суглобу може бути як переднім (головка виявляється попереду ямки) та заднім.

Причини

• патології, які викликають деформацію суглоба (ревматизм, новоутворення, епілепсія);
• механічний вплив (падіння, прямий удар в щелепу);
• побутові звички та процедури: розколювання горіхів чи відкривання пляшок зубами, чищення зубів, кашель, спів та сміх, позіхання;
• медичні маніпуляції: інтубація, ковтання зонду, зняття стоматологічного зліпка.

Симптоми

• рясне слиновиділення;
• проблеми з відкриттям та закриттям рота;
• біль різкого характеру, який віддає в скроню;
• труднощі при вимовлянні слів;
• щелепа висунута вперед або перекошена.

Діагностика

Зазвичай діагностувати вивих нижньої щелепи не становить складнощів, достатньо простого зовнішнього огляду зі застосуванням пальпації. Але для точної та диференціальної діагностики необхідно провести рентгенографію та КТ.

Лікування

При виникненні вивиху не можна самостійно вправляти нижню щелепу. Єдиними діями до моменту звернення до лікаря є обмеження рухливості щелепи (не розмовляти та зафіксувати) та прикладання холоду.

В умовах стаціонару під дією анестезії (інфільтраційна або провідникова) щелепа вправляється найчастіше методом Гіппократа. Після вправлення накладається спеціальна фіксувальна шина. Носити її необхідно близько 10 днів.

Також хворому забороняється на період реабілітації вживати тверду їжу, широко відкривати рота.

Хірургічне втручання проводиться у разі застарілих вивихів, і полягає в резекції суглобових головок нижньої щелепи с наступним проведенням механотерапії.

При дотриманні всіх рекомендацій результат лікування буде сприйнятливий. Рецидиви у таких випадках практично неможливі. В іншому випадку, при ранньому навантаженні на суглоби рецидив може виникнути, й не один.

Варто пам’ятати, що відсутність лікування може спричинити перелом нижньої щелепи, пошкодження скроневої кістки, крововилив.

Профілактика

Основою профілактичних заходів являється контролювання амплітуди відкриття рота при вживанні їжі, співу, криці. Також необхідно уникати травм щелепи та вчасно усувати провокуючі патологічні фактори.

Важливим етапом при виникненні вивиху – є термінове звернення до фахівця, а не самостійне лікування. Вправляти щелепу та попередньо діагностувати вивих повинен тільки лікар!

Автор: Наталія Холявицька