Гормон росту у дітей: коли варто бити на сполох?

Дефіцит гормону росту - це патологічний стан, при якому гіпофіз не продукує достатню кількість соматотропного гормону. Це може бути первинним порушенням, що виникає через вроджені вади гіпофіза, або вторинним - наприклад, через пухлини, черепно-мозкові травми, інфекції, опромінення.
Стан може проявлятися ізольовано або бути комплексною частиною дефіциту гормонів, коли порушується вироблення й інших гормонів гіпофіза (наприклад, тиреотропного чи адренокортикотропного).
Характерні ознаки
Найпершим і найпомітнішим симптомом є відставання у зрості. Однак важливо розуміти, що це не єдина ознака, так симптоматика може бути різносторонньою та впливати на багато систем організму.
Затримка фізичного розвитку: діти з дефіцитним станом часто нижчі за своїх однолітків. Важливою підказкою є те, що зростання сповільнюється саме після перших років життя, коли в нормі темпи зростання мають бути сталими. Ріст дитини може зменшуватися до 4 см на рік (при нормі 5–8 см).
Дитяче обличчя у старшому віці: через повільний розвиток кісткових структур дитина може мати округле обличчя, м’які риси та вузьку перенісся навіть у підлітковому віці. Часто відзначається диспропорція між тілом та головою. Так голова здається великою на тлі короткого тулуба й кінцівок.
Збереження дитячої тіло будови: жирова тканина нерівномірно розподіляється, накопичуючись переважно навколо живота, тоді як кінцівки залишаються худими. М’язова маса розвивається повільніше, ніж у здорових дітей, що впливає на загальну фізичну витривалість.
Пізнє прорізування зубів та затримка статевого дозрівання: часто спостерігається відстрочка прорізування молочних та постійних зубів. У підлітковому віці може бути відсутній або суттєво запізнений початок пубертатного періоду.
Поведінкові та емоційні особливості: попри нормальний інтелект, діти з ДГР можуть страждати на знижену самооцінку, тривожність, соціальну ізоляцію, особливо якщо вони помітно відрізняються від своїх ровесників за зростом.
Іноді симптоми дефіциту гормону росту здаються малопомітними, особливо у перші роки життя. Проте існують тривожні "дзвіночки", які варто обговорити з педіатром або ендокринологом:
• дитина одягає один і той самий розмір одягу кілька років поспіль;
• ріст дитини значно нижчий за показники батьків у дитинстві;
• зберігається пухке дитяче обличчя навіть у шкільному віці;
• дитина часто втомлюється, має знижену фізичну активність;
• є історія пологової травми, інфекцій ЦНС, або відомості про пухлини.
Діагностика та тактика лікування
Діагностика дефіциту гормону росту розпочинається з уважного вивчення темпів зростання дитини. Лікар звертає увагу не лише на зріст на момент звернення, а й на його зміну протягом останніх років. Якщо виявляється, що дитина росте повільніше за вікову норму, або її ріст відхиляється від очікуваного на основі зросту батьків, це може бути першим вагомим аргументом для подальшого обстеження.
Наступним кроком стає оцінка функціонування гіпофіза та рівня гормону росту в організмі. Оскільки цей гормон виділяється не постійно, а імпульсами, одноразове його вимірювання зазвичай не дає об’єктивної інформації. Тому використовуються спеціальні проби з фармакологічною стимуляцією, під час яких перевіряється реакція організму на введення препаратів, що активізують секрецію соматотропіну. Якщо у відповідь на стимуляцію рівень гормону не зростає до належного значення, підозра на дефіцит підтверджується.
Додаткове значення має візуалізація головного мозку, зокрема МРТ гіпофіза. Це дослідження дозволяє виключити органічні причини, наприклад вроджені аномалії, пухлини або наслідки травм, які можуть впливати на вироблення гормонів. Паралельно можуть досліджуватися й інші гормональні показники для визначення, чи є дефіцит ізольованим або входить до складу загального порушення функції гіпофіза.
Лікування передбачає замісну гормональну терапію за допомогою синтетичного аналога людського гормону росту. Препарат вводиться підшкірно щодня в індивідуально підібраній дозі. Його дія полягає в тому, щоб імітувати природну активність соматотропіну, стимулюючи ріст кісток, розвиток м’язової тканини й метаболічну активність. Ефективність терапії оцінюється регулярно. Так лікар спостерігає за зміною темпів росту, зміною структури тіла та результатами аналізів. У разі потреби дози коригуються, а тривалість лікування визначається індивідуально.Найчастіше його продовжують до завершення росту кісток.
Ранній початок терапії має вирішальне значення. Чим швидше діагноз встановлено та розпочато лікування, тим вищі шанси, що дитина досягне нормального або майже нормального дорослого зросту.