Інсулінорезистентність: основні причини та методи лікування

Інсулінорезистентність - це стан, що характеризується зниженням чутливості нашими клітинами до інсуліну. Тобто клітини м'язів, жирової тканини та печінки не реагують як належно на інсулін, що не дає можливість засвоювати нормально глюкозу в крові.

При цьому інсулінорезистентність не належить до групи захворювань, він є синдром, що супроводжується певним рядом симптомів.
 

Інсулінорезистентність не може бути порушенням окремого органу, це “глобальний” процес всього організму. Адже окрім зумовлення захворювань ендокринного генезу (ЦД II типу, гіпотиреоз, ожиріння), даний стан викликає порушення у вигляді цирозу печінки, подагри тощо.

В першу чергу відмічається, що при наявності у людини зайвої ваги (по типу яблука), в тому числі й вісцерального ожиріння до цього автоматично приєднується й інсулінорезистентність.

Також до провокуючих факторів даного синдрому належать:

Не є виключенням коли інсулінорезистентність є фізіологічною реакцією на стрес, період вагітності, пубертатний період або навпаки вік старше 50 років.

Окрім зовнішніх проявів у вигляді зайвої ваги в ділянці талії, додатково можуть спостерігатися ряд порушень:

Ці симптоми насамперед пов'язані з розвитком преддіабету, коли рівень глюкози в крові вище норми, але не настільки щоб діагностувати ЦД. 

 

Саме преддіабет зазвичай виникає в осіб, що мають певну інсулінорезистентність. 

Попри поширену думку, що аби встановити інсулінорезистентність потрібно визначати рівень інсуліну, це не завжди є правильним рішенням. Адже рівень інсуліну часто коливається, й може залежати від того, що людина з'їла напередодні, чи хвилювалася вона. Тому в першу чергу важливо звернутися до лікаря ендокринолога, який окрім лабораторних даних (метод НОМА, еуглікемічний гіперінсулінемічний клемп-тест, добова оцінка необхідності  в інсуліні) проводитиме оцінку клінічної картини, антропометричні вимірювання, дослідження функції печінки.

 

Основою лікування інсулінорезистентності є зниження маси тіла. Так лікар призначає трьох разове правильне харчування. Перекуси при інсулінорезистентності не рекомендовані, адже без них рівень інсуліну вирівнюється швидше. Пацієнт заводить харчовий щоденник і під контролем лікаря розпочинає процес схуднення. 

Також до модифікації способу життя належить відмова від куріння та алкоголю, заняття спортом. 
 

Медикаментозне лікування є доцільним лише у разі розвитку ускладнень, а саме цукрового діабету II типу. Застосовуються препарати, що підвищують чутливість тканин до інсуліну.
 

Контроль маси тіла є досить важливим процесом, адже зі збільшенням об'єму талії, збільшується і ймовірність розвитку інсулінорезистентності. А це своєю чергою є першим етапом до цукрового діабету II типу.