Синдром Меллорі-Вайса: чому сильний кашель може викликати шлункову кровотечу?
Синдром Меллорі-Вейса — це патологічний стан, основним проявом якого є розрив слизової оболонки стравоходу, а точніше в місці його з’єднання зі шлунком. Характерна наявність поздовжніх поверхневих розривів слизової оболонки (розриви або сльози Мелорі-Вейса) з можливим поширенням на повздовжню частину шлунку.
Причиною цього є переважно сильне та тривале блювання. І хоча більшість випадків синдромів самостійно загоюються упродовж двох діб, не є виключенням розвиток сильної кровотечі та необхідність у проведення оперативного втручання.
За статистичними даними до групи ризику можна віднести осіб вікової категорії 40-60 років, переважно чоловіків.
Основні причини
За статистичними даними більшість випадків синдрому пов'язані з тривалим блюванням, причиною якого можуть бути як захворювання шлунка, так і булімія. Механізм їх розвитку полягає у повторюваних актах раптового підвищення внутрішньочеревного тиску.
До інших можливих причин захворювання можна віднести:
- тривале вживання алкоголю;
- травми грудей або живота;
- надмірні фізичні навантаження з підійманням тяжки предметів;
- сильна або тривала гикавка;
- хронічний сильний кашель;
- варикозне розширення вен стравоходу;
- захворювання шлунку, типу гастриту або хіатальної грижі, ГЕРХ;
- проведення серцево-легеневої реанімації.
Симптоми синдрому Меллорі-Вейса
Як зазначалося вище синдром не завжди викликає симптоми. Переважно це випадки легкого перебігу захворювання, що супроводжується незначною кровотечею та самостійним загоєнням без необхідного лікування. Однак не варто виключати й тяжкі випадки, для яких характерна поява наступних симптомів:
- больові відчуття у животі (зазвичай свідчить про наявність сприятливого фактору, такого як гастроезофагеальна рефлюксна хвороба);
- блювання кров'ю (кавова гуща) або з проміжками крові;
- запаморочення та втрата свідомості;
- кривавий або чорний стілець.
Поява цих ознак потребує негайного звернення до лікаря!
Діагностика та тактика лікування
Встановлення діагнозу відбувається на основі виявленого анамнезу та проведення ряду діагностичних тестів, насамперед езофагогастродуоденоскопії, лабораторного дослідження крові.
Специфічне лікування проводитиметься у випадку, якщо кровотеча самостійно не зупиняється. З цією метою лікарем може бути запропоновано ендоскопічне лікування з наступним проведенням ін'єкційної або склеротерапії, коагуляційної терапії.
Також значна крововтрата може вимагати проведення переливання крові.
Не є виключенням проведення лапароскопічного втручання або ж ангіотерапії, коли ендоскопічним методом кровотечу зупинити неможливо.
Медикаментозна терапія включає призначення препаратів для зменшення вироблення шлункової кислоти (інгібітори протонної помпи й блокатори H2), протиблювотних, знеболювальних.
Щодо профілактики, то неможливо повністю запобігти розвитку синдрому. Однак здоровий спосіб життя може суттєво зменшити ризики розвитку його епізодів, в тому числі й повторних.