Серотоніновий синдром: основні прояви передозування ліками
Самостійне коригування терапії призначеної лікарем, а тим паче самолікування є небезпечними діями, що можуть призвести до ряду загрозливих для життя станів.
Серотоніновий синдром або серотонінова токсичність – це патологічний стан, що являє собою небезпечну реакцію організму на ліки, що підвищують рівень серотоніну. Нагадаємо, що серотонін продукується нервовими клітинами та є
хімічною речовиною яка бере участь у регуляції процесів дихання, травлення, кровотоку та ін..
На думку спеціалістів, нестача серотоніну в мозку може відігравати роль у депресії. Однак його надмірна кількість може призвести до надмірної активності нервових клітин і небезпечних симптомів. Так при накопиченні в організмі надмірної кількості серотоніну відбувається негативний вплив на мозок, м’язи та інші частини тіла.
Основні причини
Серотоніновий синдром виникає у випадку приймання різних ліків або добавок разом, що спричиняє високий рівень серотоніну в організмі.
Це може статися за наступних умов:
- збільшення дозування ліків, які приймає людина (ненавмисно або спеціально);
- приймання нового препарату, який може вплинути на рівень серотоніну;
- поєднання двох речовин, що впливають на рівень серотоніну.
Найбільш поширеними типами препаратів, що можуть спричинити даний стан є препарати проти депресії, мігрені, усунення болю, антидепресанти, наркотики.
Основні симптоми
- Дезорієнтація.
- Тремор.
- Занепокоєння.
- Нудота та блювання.
- Підвищення температури тіла.
- Підвищена пітливість.
- Прискорене серцебиття.
- Сухість в ротовій порожнині.
- Розширення зіниць.
Зауважимо, що симптоми виникають переважно протягом кількох хвилин або годин після приймання препарату.
Відсутність вчасного лікування може призвести до летального результату. А про критичний стан пацієнта свідчитиме поява судом, втрата свідомості та кома.
Діагностика та тактика лікування
Встановлення діагнозу відбуватиметься на основі даних анамнезу та аналізу клінічної картини. Лікар визначає які речовини, що приймає хворий, можуть сприяти розвитку стану.
Додатковими методами діагностики є проведення лабораторних досліджень крові та сечі, тестів функції щитоподібної залози, нирок та печінки, візуалізаційно – рентгенографія, МРТ.
Тактика лікування залежатиме від тяжкості перебігу синдрому. Так у легких випадках лікар може порекомендувати негайно припинити прийом ліків, які викликають проблему. Зазвичай симптоми серотонінового синдрому зникають протягом 1-2 днів після припинення прийому викликаних препаратів. Однак препарати з довшим періодом виведення можуть спричинити довше збереження симптомів.
Тяжкий прояв синдрому потребує лікування в умовах стаціонару та полягатиме у відміні препаратів, які можуть спричинити порушення, внутрішньовенне введення рідин, призначенні препаратів, що блокують серотонін, введення антидота, міорелаксантів.
При вчасно поставленому діагнозі та проведеному лікуванні перспективи серотонінового синдрому сприятливі.
Тому попри те, що запобігти серотоніному синдрому не завжди можливо потрібно не припиняти прийом ліків та не змінювати дозу, попередньо не порадившись зі своїм лікарем. А при появі серйозних симптомів або симптомів які погіршилися, потрібно звернутися за невідкладною допомогою.