Сурогатне материнство як спосіб боротьби з безпліддям. Традиційне та гестаційне сурогатне материнство

Сурогатне материнство – це один із методів допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), при якому жінка (сурогатна мати) свідомо та на закріплених у договорі умовах погоджується пройти процедуру імплантації ембріона, зачатого із застосуванням метода ЕКЗ, виносити та народити біологічно чужу для неї дитину. Після народження дитину буде віддано на всиновлення іншим особам (генетичним або потенційним батькам).

На сурогатне материнство наважуються пари, яким не вдалося самостійно та за допомогою інших методів ДРТ зачати власну дитину. Сурогатне материнство дозволене далеко не у всіх країнах світу, проте в Україні воно не заборонене.

Види сурогатного материнства

Розрізняють наступні види сурогатного материнства:

1. Традиційне. Цей вид характеризується біологічним спорідненням між жінкою, яка виношує дитину для іншої пари, та цією дитиною. Тобто, генетичними батьками дитини є батько та сурогатна мати. По суті, жінка віддає свою власну дитину, тому традиційне сурогатне материнство заборонене в більшості країн світу.  Адже це дуже важко для сурогатної матері в моральному плані, вона може просто не захотіти розлучатися з власним малям. І тоді складно буде довести, хто вважається матір’ю дитини з правової точки зору.
2. Гестаційне. Його ще називають повним сурогатним материнством. Це коли сурогатна мати виношує і народжує генетично чужу для себе дитину. Тобто, вона не має ніякого біологічного зв’язку з дитиною, а потрібна лише для виношування.

Гестаціне сурогатне материнство може здійснюватися наступними шляхами:

1. Використання для зачаття яйцеклітини жінки та сперми чоловіка – майбутніх батьків дитини. Цей варіант забезпечує повний генетичний зв’язок між біологічним батьками та майбутньою дитиною.
2. Використання яйцеклітини жінки та сперми донора. Тут говорять про неповний генетичний зв’язок, дитина генетично рідна лише жінці.
3. Використання яйцеклітини донора та сперми чоловіка. В такому випадку теж мова йде про неповний генетичний зв’язок, але дитина тепер буде рідна лише чоловіку.
4. Використання і донорської яйцеклітини, і донорської сперми. У такому випадку генетичний зв’язок з дитиною буде повністю відсутнім, проте батьками все одно будуть вважатися саме чоловік та жінка, які підписали договір із сурогатною матір’ю, платять за процедуру та чекають на дитину.

Сурогатне материнство – це реальний шанс для багатьох безплідних пар мати свою дитину. Проте, воно дуже неоднозначне як з морально-етичної, так і з правової точки зору, тому не набуло такого розповсюдження, як традиційне екстракорпоральне запліднення та інші методи ДРТ. Навіть якщо дитина не є генетично рідною жінці, вона все одно її виношує 9 місяців, відчуває всі симптоми вагітності, її перші рухи в утробі, народжує. А отже, може прив’язатися до малятка, від чого постраждає психологічний стан сурогатної матері.

Крім того, якщо мова йде про донорський біологічний матеріал (яйцеклітини та сперму), не варто забувати про можливі спадкові хвороби та генетичні аномалії, які дитина та її офіційні батьки можуть отримати «в комплекті». Якщо ж донорство було анонімним (а зазвичай так і є), дитина втрачає шанс зв’язатися у майбутньому зі своїми біологічними батьками задля здійснення певних медичних процедур, які можуть врятувати життя (наприклад, донорство органів, переливання крові і т.д.).
Діти – це, безперечно, щастя і те, заради чого варто жити. Проте, відчайдушно намагаючись мати свою дитину, треба враховувати всі ризики, які є у всіх сучасних допоміжних репродуктивних технологіях, і в сурогатному материнстві зокрема.


Читайте також: Зачатие ребенка после смерти – миф или реальность? Особенности постмортальной репродукции 

Автор: Ольга Купріянова
© Медичний портал Здоров-Інфо 
При використанні матеріалів статті активне гіперпосилання на zdorov-info.com.ua обов'язкове