Нейрогенний сечовий міхур або як наш мозок контролює сечовипускання
В нормі процес сечовипускання регулюється м’язами, які скорочуються та звільняються, коли людина готова до виділення сечі.
Нейрогенний сечовий міхур являє собою стан, при якому відбувається порушення процесу регуляції сигналу про те, що людині потрібно помочитися. Це відбувається на рівні мозку та сечового міхура. Тобто людина втрачає контроль над здатністю сечовипускання.
Існує два основних типи проблем контролю сечового міхура, пов’язаних з нейрогенним сечовим міхуром. Залежно від уражених нервів та характеру пошкодження сечовий міхур стає або надмірно активним, або навпаки - зниженим (млявим).
Характерні ознаки
- Неможливість повністю спорожнити сечовий міхур.
- Втрата контролю над органом.
- Слабкий струмінь при сечовипусканні.
- Докладання зусиль та напруження під час сечовипускання.
- Підтікання сечі.
- Неможливість визначити наповнення сечового міхура.
При відсутності вчасного лікування дане порушення може призвести до затримки сечі. Адже сечовий міхур може наповнюватися понад типову місткість та витікати, але не спорожнитися повністю. Затримка сечі своєю чергою підвищує ризики розвитку інфекційних процесів та у критичних випадках – ниркової недостатності.
Основні причини
Механізм розвитку порушення полягає в неправильній роботі нервових закінчень уздовж між сечовим міхуром та мозком. Відповідно проблема може критися як безпосередньо у мозку, так в ураженні сечового міхура.
Найбільш поширеними причинами нейрогенного сечового міхура можуть бути наступні стани:
- новоутворення мозку;
- хвороба Альцгеймера;
- розсіяний склероз;
- травма спинного мозку або вроджені дефекти;
- інсульт.
На роботу м’язів сечового міхура може вплинути цукровий діабет, зловживання алкоголем на постійній основі, ураження спинномозкових нервів.
Не є виключенням коли нейрогенний сечовий міхур є вродженим, що може бути пов’язано з ДЦП, захворюваннями хребта.
Діагностика та тактика лікування
Встановлення діагнозу відбувається на основі даних анамнезу, фізикального огляду та за необхідності ряду діагностичних тестів. Методи обстеження можуть включати проведення цистометрограми (виміряння місткості сечового міхура), електроміографії, КТ та МРТ, УЗД.
Тактика лікування залежатиме від перебігу та характеру випадку порушення. Лікар може порекомендувати насамперед мочитися через рівні проміжки часу, щоб запобігти переповненню сечового міхура, виконувати вправи для зміцнення м’язів тазового дна.
Іншим варіантом лікування є терапія електростимуляцією, коли електроди, що розміщуються на сечовому міхурі посилають імпульси в мозок. Таким чином вказуючи йому, що потрібно помочитися.
Медикаментозна терапія включатиме препарати, які можуть зменшити або посилити скорочення м’язів органу.
За наявністю показань можливе проведення оперативного втручання зі встановленням штучного сфінктера. Даний метод забезпечить стискання уретри, запобігаючи таким чином витіканню сечі.
Інші хірургічні варіанти включають операцію з реконструкції сечового міхура, яка може допомогти контролювати орган.
Чиста періодична катетеризація може знадобитися, щоб спорожнити сечовий міхур за розкладом. А от метод постійної катетеризації вимагає постійного носіння катетера.
Тому важливо розпізнати вчасно ці проблеми та отримати допомогу з ними.