Чому не допомагають пігулки від тиску: про вторинну гіпертензію

Артеріальна гіпертензія вже давно стала одним із найпоширеніших хронічних станів у дорослого населення. Більшість випадків це первинна гіпертензія, яка формується поступово і часто без явної причини. Але є й інший сценарій, менш очевидний, але потенційно небезпечніший коли високий тиск є лише симптомом, а справжня проблема ховається глибше. Такий стан називається вторинною гіпертензією. І вона вимагає зовсім іншого підходу не лише знижувати тиск, а й знайти, що саме його піднімає.

Так на перший погляд, вторинна гіпертензія нічим не відрізняється від звичайної: тиск високий, самопочуття погіршується, серце та судини працюють з перевантаженням. Але різниця полягає в причинах. Якщо первинна гіпертензія виникає поступово, на фоні генетики, неправильного харчування, віку чи стресів, то вторинна розвивається як наслідок конкретного захворювання або патологічного процесу.

Іншими словами, вторинна гіпертензія — це не діагноз, а прояв, який відображає глибшу проблему.

Високий артеріальний тиск сам по собі рідко викликає помітні симптоми,  і це його підступність. Але коли йдеться про вторинну гіпертензію, організм часто подає сигнали, які вказують на інше джерело проблеми. Людина може помітити, що тиск піднімається раптово, без жодної причини, часто вночі або вранці. У молодих людей це особливо насторожує, бо підвищений тиск у віці до 30 років не є нормальним явищем.

Можуть з’являтися головний біль, запаморочення, шум у вухах, біль у грудях, миготіння перед очима. Але що важливіше ці симптоми можуть супроводжуватися проявами інших захворювань. Наприклад:

• постійне відчуття тривоги, тремтіння, пітливість та схуднення можуть вказувати на надлишок гормонів наднирників;

• біль у попереку, набряки, часте сечовипускання або зміна кольору сечі можуть бути ознаками захворювань нирок;

• задишка уві сні, хропіння та денна втома часто супроводжують синдром обструктивного апное сну;

• порушення менструального циклу у жінок, стрімкий набір ваги або зниження лібідо можуть вказувати на ендокринні проблеми.

Особливо варто звернути увагу, якщо тиск:

• Погано піддається лікуванню стандартними препаратами.

• Зростає до дуже високих показників (понад 180/120 мм рт. ст.).

• Підвищується у дуже молодому або, навпаки, у похилому віці раптово.

• Супроводжується вираженим погіршенням загального стану.

Основні причини

 

Найчастіше причини вторинної гіпертензії криються у хворобах нирок. Це може бути хронічний пієлонефрит, гломерулонефрит, полікістоз або стеноз (звуження) ниркових артерій. Адже нирки є одним із ключових органів, який регулює тиск, й будь-яке їх порушення одразу впливає на судинний тонус.

Ще одна група причин це ендокринні розлади. Наприклад, феохромоцитома  (пухлина наднирників, яка синтезує адреналін) або гіперальдостеронізм (коли в крові зростає рівень альдостерону, що призводить до затримки натрію та води).

Також сюди належать синдром Кушинга, патології щитоподібної залози.

У деяких людей причиною стає коарктація аорти - вроджене звуження головної артерії, через що тиск у верхній частині тіла значно вищий, ніж у нижній.

Не можна забувати про ліки та речовини, що викликають вторинну гіпертензію: стероїдні препарати, контрацептиви, знеболювальні типу НПЗЗ, деконгестанти (краплі в ніс), а також алкоголь і наркотики.

Діагностування вторинної гіпертензії потребує ретельного збору анамнезу. Лікар насамперед звертає увагу на анамнез, вік, сімейну історію, характер тиску, наявність симптомів інших органів.

Далі призначаються лабораторні та інструментальні дослідження. Це можуть бути:

• лабораторні дослідження крові та сечі;

• добове моніторування артеріального тиску, яке допомагає визначити закономірності підвищення;

• УЗД або МРТ нирок, наднирників;

• КТ або МР-ангіографія судин;

• полісомнографія (аналіз сну), якщо є підозра на апное.

На відміну від звичайної гіпертонії, де часто достатньо зміни способу життя та тривалого прийому препаратів, у випадку вторинної гіпертензії головний акцент робиться на усунення основної хвороби.

Іноді це потребує оперативного втручання. Наприклад, у випадку феохромоцитоми, коарктації аорти або стенозу ниркової артерії. В інших випадках - тривалого лікування гормональних порушень, корекції роботи щитоподібної залози або лікування хронічних хвороб нирок.

У деяких пацієнтів після вирішення основної проблеми тиск повністю нормалізується й відповідно немає потреби в постійних гіпотензивних препаратах. В інших - залишається потреба в контролі тиску, але з меншою кількістю ліків і меншими дозами.

Дуже важливо при підозрі на вторинну гіпертензію не варто займатися самолікуванням або просто змінювати препарати. Без точного розуміння механізмів підвищення тиску лікування може виявитися марним або навіть небезпечним.