Синдром Лускунчика: симптоми стиснення ниркової вени

Нирки являють собою два бобоподібні органи, які регулюють важливі функції тіла, такі як видалення відходів із крові, збалансування рідин організму та утворення сечі. Однак при впливі певних факторів, ці функції можуть порушуватися. 

Синдром Лускунчика - це патологічний процес, що супроводжується стисненням лівої ниркової вени, переважно між черевною аортою та верхньою брижовою артерією. Виниклий тиск на вену перешкоджає кровотоку. Як наслідок кров тече назад в інші вени й викликає їх набрякання. 
 

Назва синдрому характерна для явища коли стиснення ниркової вени нагадує як Лускунчик розколює горіх.
 

Існує два основних типи даного синдрому: передній та задній. Окремо виділяють кілька підтипів, також їх інколи відносять до третьої категорії, відомої як “змішані”.
 

Так при передньому типі ліва ниркова вена стискається між аортою та іншою черевною артерією. Даний тип є найбільш поширеним. При синдромі заднього Лускунчика ліва ниркова вена зазвичай стискається між аортою та хребтом. У змішаному типі є широкий спектр змін кровоносних судин, які можуть викликати симптоми.

Відмітимо, що даний стан може протікати й в безсимптомній формі. У такому випадку синдром найменується як “феноменом горіхівника”. 

При розвитку специфічних ознак виникає безпосередньо синдром Лускунчика, що проявляється:

При відсутності вчасного лікування виникають ускладнення у вигляді тромбів у нирковій вені, безпліддя, сильного болю, що впливає на якість життя.

Достеменно не встановлені причини синдрому. Так деякі люди народжуються з певними проявами захворювання. Інколи патологічні зміни виникають внаслідок порушень зі сторони черевної порожнини.
 

Симптоми частіше спостерігаються у жінок у віці від 20 до 30 років.
 

Щодо факторів ризику, то підвищити їх можуть стани у вигляді новоутворень підшлункової залози, нефроптозу, аневризми черевної аорти, швидкого збільшення маси тіла або навпаки низької ваги та ін.

Встановлення діагнозу відбувається на основі фізикального огляду, визначення анамнезу. Додатково проводиться ряд діагностичних методів у вигляді лабораторного дослідження крові та сечі, УЗД з метою підтвердження порушення кровотоку, КТ та МРТ, біопсії (за наявності показань).
 

Тактика лікування залежатиме від проявів клінічної картини та основної причини. Так при відсутності скарг або слабко виражених симптомах лікарем буде показана тактика спостереження. Це пояснюється можливим самостійним зникненням порушення, наприклад у дітей.
 

При більш серйозних проявах або відсутності покращення стану після періоду спостереження обиратимуться варіанти лікування у вигляді встановлення стента, оперативного втручання (переміщення вени), шунтування.

Відновлення після операції залежатиме від її типу та загального стану здоров’я. 

Відмітимо, що якщо синдром розвинувся внаслідок певних захворювань або пухлини, лікування полягатиме в усунення першочергового порушення для відновлення кровотоку.