Аутоімунний гепатит: основні прояви запалення печінки

Результатом такого ураження може стати формування цирозу та печінкової недостатності.
В залежності від перебігу розрізняють два типи аутоімунного гепатиту, які можна ідентифікувати за унікальними антитілами, що виробляє кожен тип. Якщо при розвитку І типу до групи ризику можна віднести осіб будь-якого віку, то при II типу ураження зазначають переважно діти, а точніше дівчатка. Також відмітимо, що близько половини людей з аутоімунним гепатитом I типу мають інші аутоімунні захворювання, такі як целіакія, ревматоїдний артрит або виразковий коліт.
Основні причини
Як зазначалося вище механізм розвитку полягає в реакції імунної системи, коли вона помилково починає сприймати клітини печінки за чужорідні агенти, створюючи антитіла. Достеменно чому так відбувається спеціалістами не встановлено, однак існують можливі фактори ризики:
- спадковий фактор;
- розвиток інфекційного процесу (бактеріальна, вірусна інфекція);
- приймання певних лікарських препаратів;
- інші аутоімунні захворювання в анамнезі пацієнта (наприклад, склеродермія, ревматоїдний артрит).
Які симптоми аутоімунного гепатиту?
Одразу відмітимо, що клінічна картина захворювання може варіюватися від легких до тяжких проявів. Патологія має поступовий перебіг, переважно з безсимптомним початком.
- Загальна слабкість.
- Біль в суглобах.
- Нудота та блювання.
- Жовтяниця.
- Зміни зі сторони шкіри (свербіж).
- Кал стає світлим, а сеча навпаки темніє.
При занедбаності захворювання симптоми стають інтенсивнішими з приєднанням асциту, втрати маси тіла, набряків.
Діагностика та тактика лікування
Встановлення діагнозу відбувається на основі ряду діагностичних тестів, оскільки аутоімунний гепатит може нагадувати за своїм перебігом інші патологічні процеси.
З цією метою лікар призначає проведення лабораторних досліджень крові, біопсію печінки, УЗД, КТ та МРТ.
Щодо лікування, то враховуючи, що аутоімунний гепатит є хронічним захворюванням, терапія буде направлена на його контролювання та досягання ремісії.
Переважно це досягається завдяки імунодепресантам, кортикостероїдів, щоб пригнічувати імунну систему та запобігати її нападам на печінку. У міру поліпшення стану лікар може знизити дозування ліків. Якщо стан не покращується, можуть знадобитися інші препарати, що пригнічують імунітет.
У критичних випадках, коли консервативне лікування є безрезультатним лікар розглядатиме питання стосовно проведення трансплантації печінки.
Пацієнтам надалі потрібно спостерігати та контролювати свій стан протягом усього життя, навіть при покращенні самопочуття.