Запалення щитоподібної залози: причини аутоімунного тиреоїдиту

В тому випадку коли імунна система починає руйнувати клітини щитоподібної залози – розвивається аутоімунний тиреоїдит. Розберемо як проявляється патологія та чи можливо її вилікувати.

Аутоімунний тиреоїдит– це патологічний стан, який характеризується розвитком запального процесу в щитоподібній залозі, з наступним руйнуванням клітин, що виробляють гормони. Патологія має хронічний характер, та у більшості випадків діагностується у жінок. При відсутності лікування призводить до тяжких та небезпечних для життя наслідків.

Класифікація

1. Хронічна форма: виникає внаслідок підвищення Т-лімфоцитів, що надалі викликає розвиток гіпотиреозу. Своєю чергою хронічна форма тиреоїдиту за характером порушення поділяється на гіпертрофічний (збільшення щитоподібної залози, з накопиченням лімфоцитів в міжклітинному просторі) та атрофічний (заміщення паренхіми органу фіброзною тканиною) тип.
2. Післяпологова форма: підвищена активність імунної системи після періоду її тривалого пригнічення у стані вагітності. Легко піддається лікуванню.
3. Безболісна форма: причини досі не визначені, зазвичай діагностується під час профілактичних оглядів.
4. Індукована форма: виникає на тлі приймання препаратів при патологіях печінки або захворюваннях крові. Лікування досить довготривале та складне.

Симптоми

• швидка втомлюваність та слабкість;
• збільшення в розмірах органу;
• виникнення неприємних відчуттів в горлі та відчуття стиснення в шиї;
• болючість в суглобах;
• збільшення маси тіла;
• грубий голос та суха шкіра.

Захворювання проходить в три стадії розвитку:

• відсутність симптомів, гормональний фон в межах норми, може тривати роками (еутиреоїдна стадія);
• зміни стають помітними в лабораторних аналізах крові: високий рівень ТТГ (субклінічний гіпотиреоз);
• збільшення щитоподібної залози в розмірах, прояв гіпотиреозу, зниження рівня Т3 та Т4 (явний гіпотиреоз).

Причини

• нераціональне та довготривале вживання йоду;
• вміст хлору, фтору в надлишковій формі в довкіллі;
• розлади зі сторони психіки;
• зловживання часом проведеним під прямим сонячним промінням;
• наявні ускладнення після перенесених гострих  респіраторних хвороб;
• хронічні інфекційні процеси.

Діагностика

Внаслідок тривалого безсимптомного періоду захворювання, діагностування відбувається вже на пізніх етапах. Лікар-ендокринолог проводить огляд пацієнта зі з’ясуванням анамнезу. Для остаточного підтвердження діагнозу проводяться:

• лабораторні аналізи крові (імунограма, визначення рівня тиреоїдних та тиреотропних гормонів та ін.);
• УЗД;
• біопсія (тонкоголкова).

Лікування

Повністю вилікувати від аутоімунного тиреоїдиту неможливо. Терапія дає можливість стабілізуватися стан пацієнта, контролювати захворювання та досягнувши тривалої ремісії поліпшити якість життя.

З цією метою призначають:

• бета-адреноблокатори (при виникненні проблем з серцево-судинною системою);
• синтетичні замінники гормонів щитоподібної залози;
• нестероїдні протизапальні препарати (при активному запальному процесі);
• глюкокортикоїди (при підгострому процесі хвороби).

При ненаданні вчасної допомоги можливий розвиток ускладнень :

• серцева недостатність;
• порушення роботи печінки (гепатит, печінкова недостатність);
• розлади зі сторони психіки;
• зниження зору, з наступним розвитком сліпоти та ін.

В тому випадку, якщо аутоімунна атака на щитоподібну залозу довготривала, орган руйнується, що призводить до розвитку злоякісних пухлин та припинення вироблення всіх гормонів.

Відповідно основа профілактики полягає у своєчасному діагностуванні та терапії при виникненні порушень з боку щитоподібної залози.

Автор: Наталія Холявицька