Себорейна пухирчатка: причини та методи лікування шкірного захворювання

Пухирчатка за своєю природою належить до дерматологічних захворювань, які мають тяжкий та тривалий перебіг, вражаючи при цьому як дорослих, так і дітей. Розберемо детальніше, що спричиняє розвиток патології, та чи можливо її повністю вилікувати.
 

Себорейна пухирчатка – це патологічний стан, який характеризується наявністю на тілі пухирців, себорейного гіперкератозу та розшарування епідермісу. Захворювання має аутоімунне походження. Також зазначається, що для розвитку патологічного процесу становить значення інфікування шкірного покриву золотистим стафілококом. 

При діагнозі себорейна пухирчатка – утворені пухирці мають крихку структуру, внаслідок чого поруч можуть утворюватися ерозії та вогнища гіперемованої шкіри, жовті кірочки.  Шкірні ураження найчастіше починають локалізуватися на обличчі, спині, волосяній частині голови та грудній клітці.
 

За зовнішніми ознаками пухирці нагадують симптоматику червоного вовчака, відповідно й при проведенні лабораторного аналізу крові спостерігається схожа до захворювання імунна картина.

Себорейна пухирчатка вважається хронічним захворюванням, зі зміною рецидивів на періоди ремісії. В зону ризику входять люди від тридцяти до п’ятдесяти років.

Оскільки захворювання має аутоімунну природу, воно виникає з атаки імунних клітин організму на здорові тканини. У випадку себорейної пухирчатки уражається глікопротеїн, який відповідає за зв’язки між шарами дерми. Як наслідок відбувається лущення епідермісу та поява пухирців. Не є виключенням коли встановити причину появи захворювання неможливо, або вона має спадковий характер. До провокуючих факторів також відносять:

Спочатку на обличчі з'являються чіткі еритематозні вогнища, на поверхні яких є кірочки жовтуватого забарвлення.  Пухирці зазвичай невеликих розмірів. Вони швидко лопаються утворюючи кірочки сірувато-жовтуватого кольору, при відторгненні яких оголюється ерозивна поверхня.  

Пухирці мають дуже тонке та в'яле покриття, яке зберігається нетривалий час, тому дуже часто вони залишаються непоміченими хворими.

Одночасно з цим на волосяній частині голови утворюються лусочки, що нагадують себорею. Шкіра набуває червоного кольору. Є частим явищем, коли лусочки покриваються так званими шрамами, що спричиняє зупинення росту волосся, з наступним утворенням залисин.

При прогресуванні себорейної пухирчатки ураження розповсюджуються й на інші ділянки тіла (з обличчя на грудну клітку та спину). Спостерігається утворення плям, які покриті щільними кірками, що спричиняють дискомфорт та больові відчуття при контакті з одягом.

Не є виключенням коли при перебігу захворювання відбувається ураження слизової носа, ротової порожнини та статевих органів.

В першу чергу лікар проводить огляд хворого оцінюючи ступінь висипань. 

До додаткових методів дослідження належать проба Нікольського (за її допомогою проводять диференційну діагностику з іншими шкірними хворобами), гістологічне та цитологічне дослідження.

Симптом Нікольського позитивний в осередках ураження. Через наявність досить чітких меж, лусочок, еритеми, при загостренні себорейної пухирчатки доводиться проводити диференційну діагностику з себорейним дерматитом або червоним вовчаком.  

Успішність лікування полягає у проведенні комплексної терапії. Так медикаментозна терапія включає призначення кортикостероїдів, імунодепресантів, з обов’язковим поєднанням місцевої терапії: мазі на основі кортикостероїдів, дезінфікуючі суспензії. Додатково призначається екстракорпоральний метод лікування, який включає проведення плазмоферезу, гемосорбції та гемодіалізу.

Надалі необхідно проходити обов’язкові перевірки у лікаря, та дотримуватися всіх необхідних рекомендацій, з метою не допущення рецидиву захворювання.
 

Специфічних профілактичних заходів не існує, тому лікарі радять дотримуватися здорового способу життя, підтримувати імунітет на високому рівні, дотримуватися гігієні шкірних покривів. Й у разі виникнення будь-яких висипань на шкірі, не займатися самолікуванням та звернутися до лікаря-дерматолога.