Гіпермобільні суглоби: які наслідки для здоров’я?

Термін «гіпермобільні суглоби» охоплює стан, коли суглоби рухаються за межі типового діапазону рухів. 

Дане явище часто зустрічається у маленьких дітей, оскільки їхня сполучна тканина не повністю розвинена. При цьому можливо, що у дитини з гіпермобільними суглобами може припинитися здатність до гіперрозгинання з віком. Не є виключенням, коли це може бути симптомом основного захворювання.

Механізм розвитку порушення полягає в слабкості сполучної тканини, яка утримує суглоб разом, головним чином це зв’язки та суглобова капсула.
 

Ураження найчастіше зазнають коліна, плечі, лікті, зап’ястя та пальці. Саме залежно віл площі ураження розрізняють види гіпермобільності. До прикладу локалізована гіпермобільність суглобів вражає менш як п'ять суглобів, тоді як його генералізована форма навпаки понад п’яти суглобів. 

При гіпермобільності периферичних суглобів зміни відбуваються лише у руках та стопах.

Найчастіше гіпермобільні суглоби з’являються без будь-яких основних захворювань. Це називається синдромом доброякісної гіпермобільності, оскільки єдиним симптомом є надмірна гнучкість суглобів.

При приєднанні до даного стану скутості та больових відчуттів у суглобах діагностують синдром гіпермобільності суглобів.

Як зазначалося вище причиною такого стану суглобів може бути основне захворювання. До прикладу, це може бути порушення зі сторони сполучної тканини, спадковий синдром, при якому відбувається вплив на еластичність, спадкове порушення розвитку кісток.

Загалом до факторів ризику змін у суглобах відносять сімейну історію генетичних захворювань та безпосередньо гіпермобільності, заняття спортом, які вимагають частих інтенсивних розтягувань або викликають травми, а також наявність спадкового генетичного синдрому.

Зазвичай люди з гіпермобільними суглобами не мають інших симптомів. Саме тому необхідність у лікування не завжди є присутньою.
 

Однак звернення до лікаря потребують випадки гіпермобільності коли додатковою виникає біль у розхитаному суглобі під час або після руху, зовнішні зміни суглоба, зміна його рухливості, порушення функціонування кінцівок.

Генетичні тести можуть перевірити більшість форм синдрому, які спричиняють гіпермобільність суглобів. Аби виключити наявність інших захворювань лікар призначає лабораторні дослідження крові, візуалізаційні тести.

Лікування може застосовуватися якщо синдром гіпермобільності суглобів викликає біль. Додатково знадобляться методи, що допоможуть зміцнити суглоб, насамперед це вправи та фізіотерапія. 

Людям з даним діагнозом потрібно бути обережними аби запобігти найбільш ймовірним ускладненням, а саме вивиху суглобів та розтягнення зв’язок. Тому окрім вправ та роботи з фізіотерапевтом потрібно бути обізнаним в межах нормального діапазону рухів для кожного суглоба, щоб уникнути гіперекстензії, а також захищати суглоби, насамперед під час фізичних навантажень, носити правильно підібране взуття, контролювати вагу.

Загалом багато людей з гіпермобільністю не відчувають значних труднощів. Інколи  в багатьох ситуаціях (наприклад, спортсмени, танцюристи тощо) даний стан може мати позитивні переваги. Проте деякі люди відчувають труднощі з симптомами, які, як вважають, пов’язані з гіпермобільністю. Тому у такому випадку краще звернутися до лікаря, який допоможе встановити чи не спричинені зміни в суглобах певними захворювання та як запобігти ускладненням з їх сторони.