Надмірна рухливість суглобів: ознаки, ризики та догляд

У дитинстві багато хто чув компліменти на кшталт «яка ти гнучка!» або «ти могла б стати гімнасткою». Дійсно, деякі люди мають природну здатність легко виконувати рухи, які для інших здаються майже неможливими: сісти на шпагат, вивернути руки чи пальці у незвичний бік, без зусиль нахилитися вперед. Така надмірна рухливість суглобів має свою назву – гіпермобільність.

Гіпермобільність – це стан, коли обсяг рухів у суглобах перевищує звичайні фізіологічні межі. Іншими словами, зв’язки та капсули, що утримують суглоби, є більш еластичними, ніж зазвичай. Це може бути природною індивідуальною особливістю або ознакою певних захворювань сполучної тканини.
 

У частини людей вона не викликає жодних проблем й залишається лише цікавою рисою. В інших же гіпермобільність стає причиною болю, втоми, нестабільності суглобів чи навіть травм.

Основна причина даного стану це особливості сполучної тканини. У таких людей колаген та інші білки, що формують основу зв’язок, відрізняються підвищеною еластичністю. Це може бути спадковою рисою: часто у батьків чи дітей тих, хто має гіпермобільні суглоби, спостерігається така ж властивість.

Також гіпермобільність частіше зустрічається у дітей та підлітків, адже їхні тканини більш м’які та гнучкі. З віком ця властивість зазвичай зменшується.

У деяких випадках підвищена рухливість може бути проявом системних захворювань, наприклад синдрому Елерса-Данлоса, Марфана чи інших порушень розвитку сполучної тканини.

Для одних людей це лише можливість легко виконувати акробатичні трюки. Для інших – щоденний дискомфорт. Найчастіші прояви:

• відчуття болю у суглобах після фізичних навантажень або наприкінці дня;

• часті вивихи, підвивихи чи «провалювання» суглобів;

• швидка втомлюваність м’язів;

• відчуття нестабільності у колінах, щиколотках чи плечах;

• проблеми зі спиною через слабкість м’язово-зв’язкового апарату.

У деяких випадках приєднуються й інші симптоми, пов’язані зі слабкістю сполучної тканини. До прикладу варикоз, плоскостопість, пролапс клапанів серця, проблеми з травленням.

Варто відзначити, що якщо гіпермобільність не викликає болю чи травм – це радше особливість, ніж хвороба. Але консультація лікаря (терапевта, ревматолога чи ортопеда) потрібна, коли:

• біль у суглобах чи м’язах стає постійним;

• відбуваються часті вивихи або підвивихи;

• є підозра на спадкові синдроми сполучної тканини;

• гіпермобільність поєднується з вираженою слабкістю, запамороченням чи іншими системними симптомами.

Лікар проводить клінічне обстеження, перевіряючи обсяг рухів у різних суглобах. Існує так званий шкальний тест Бейтона, де підраховують кількість «надзвичайних» рухів. Наприклад, чи може людина торкнутися долонями підлоги без згинання колін, відхилити великий палець до передпліччя тощо.

Додаткові аналізи чи інструментальні обстеження призначаються лише за підозри на супутні захворювання.

Гіпермобільність неможливо «вилікувати», адже це особливість будови тканин. Але можна навчитися з нею жити комфортно і знижувати ризик ускладнень.

• Фізичні вправи: рекомендується зміцнення м’язів, особливо стабілізуючих груп – спини, живота, стегон. Це допомагає утримувати суглоби у правильному положенні.

• Фізіотерапія: ЛФК та індивідуально підібрані комплекси вправ підтримують витривалість та зменшують біль.

• Правильне дозування навантажень: варто уникати різких рухів, надмірної розтяжки, стрибків та контактних видів спорту, що можуть провокувати травми.

• Ортопедична підтримка: у разі частих вивихів чи болю лікар може порадити бандажі, ортези або спеціальне взуття.

• Контроль ваги: зайві кілограми створюють додаткове навантаження на суглоби.

У більшості випадків при правильному підході гіпермобільність не заважає жити повноцінно, а лише вимагає більшої уваги до себе.

Вчасна діагностика, турбота про фізичну активність та зміцнення м’язів допомагають уникнути ускладнень при гіпермобільності суглобів. Якщо ж гнучкість супроводжується болем або травмами, краще не відкладати консультацію з лікарем.