Синдром сплячої красуні: що відбувається під час нападів сонливості?

Синдром сплячої красуні, або синдром Клейне-Левіна – це надзвичайно рідкісний розлад, який найчастіше починає проявлятися у підлітковому віці. Його основною ознакою єповторювані епізоди тривалої сонливості, які можуть тривати від кількох днів до кількох тижнів. У цей час людина буквально спить більшу частину доби. Вона прокидається лише на короткі проміжки, щоб поїсти чи сходити в туалет, і знову засинає.

Відзначимо, що між нападами пацієнти живуть абсолютно звичайним життям. Вони ходять у школу чи на роботу, можуть мати друзів, будувати стосунки. Саме це робить хворобу такою підступною, адже у періоди ремісії жодних симптомів не спостерігається, а отже, оточення іноді вважає, що людина перебільшує чи вигадує проблему.

Найбільш очевидна ознака - тривале перебування у сні. Проте це не єдиний симптом. Коли пацієнт прокидається, він може поводитися інакше, ніж зазвичай. У нього знижується концентрація уваги, погіршується пам’ять, він може бути дратівливим або замкненим. Деякі пацієнти відчувають сильний голод й починають неконтрольовано їсти. Інколи зустрічається й підвищений сексуальний потяг, що особливо турбує близьких.
 

Поведінка під час нападу може здаватися дивною чи навіть агресивною. Людина не завжди усвідомлює, що з нею відбувається. Після завершення епізоду вона часто не пам’ятає подробиць або пригадує їх дуже уривчасто. Це може створювати відчуття «провалів» у житті.

Причини синдрому залишаються невідомими. Спеціалісти вважають, що в його основі лежить порушення роботи гіпоталамуса, частини мозку, яка керує сном, апетитом, емоціями та температурою тіла. У деяких пацієнтів перший напад ставався після перенесеної вірусної інфекції, що дало підстави припускати аутоімунний механізм, коли імунна система помилково атакує власні клітини мозку.

Є також дані про спадкову схильність. Проте це трапляється дуже рідко, й більшість пацієнтів не мають подібних випадків у родині.

Через те, що симптоми нагадують депресію, шизофренію або інші психічні розлади, пацієнти часто довго ходять від одного лікаря до іншого. Діагноз ставлять не одразу, а лише після того, як відбулося кілька нападів і підтвердилася циклічність перебігу.

Щоб виключити інші хвороби, лікар може призначити МРТ головного мозку, електроенцефалографію, аналізи гормонів. Також проводиться полісомнографія - дослідження, що дозволяє оцінити структуру сну. Важливо вести щоденник нападів, де пацієнт або його рідні вказуватимуть коли почався, як довго тривав, які симптоми спостерігалися. Це допомагає лікарю швидше зрозуміти картину.

Специфічного методу лікування поки що не існує. Терапія здебільшого спрямована на полегшення симптомів та зменшення частоти нападів. Використовуються препарати, що стимулюють нервову систему, аби скоротити сонливість. У деяких випадках лікарі призначають стабілізатори настрою, такі як літій, які можуть зменшувати кількість загострень.

Попри труднощі, є позитивний момент. Так у більшості пацієнтів із часом хвороба поступово відступає. Напади стають коротшими й рідшими, а через 10–15 років можуть зникнути зовсім. Проте цей шлях тривалий та виснажливий, тому важлива психологічна підтримка.

Найбільшим викликом для пацієнтів є непередбачуваність. Тому важливо заздалегідь готуватися до можливих нападів: організувати безпечне середовище, слідкувати, щоб під час пробуджень пацієнт мав доступ до їжі та води, й наявність когось поруч, коли його поведінка стає непередбачуваною.

Пацієнту допомагає регулярний режим життя, достатній відпочинок, уникнення перевтоми та сильних стресів, які можуть спровокувати напад. Дуже важливо сприймати хворобу не як вирок, а як стан, який з часом може зникнути.