Зовнішній отит — літнє вушне запалення, яке не можна ігнорувати

Зовнішній отит - це запальний процес зовнішнього слухового проходу (частини вуха, яка простягається від вушної раковини до барабанної перетинки). Це доволі поширене захворювання, особливо влітку, коли люди проводять багато часу в басейнах, річках чи морях. У народі його часто називають «вухом плавця», адже саме волога є одним з основних провокуючих чинників.

Зовнішній отит може бути інфекційним або неінфекційним. У більшості випадків причиною запалення стають бактерії (найчастіше Pseudomonas aeruginosa або Staphylococcus aureus), рідше - грибки або алергічні реакції.

Запалення може обмежуватися невеликою ділянкою як, наприклад, при фурункулі в слуховому проході, або охоплювати всю зовнішню частину вуха, включаючи шкіру вушної раковини та слухового проходу.

• Біль у вусі: зазвичай посилюється при дотику до вуха або при натисканні на невеличкий виступ біля отвору слухового проходу.

• Свербіж: іноді з'являється ще до болю, особливо при грибковій інфекції.

• Виділення з вуха: можуть бути прозорими, гнійними або білувато-сірими.

• Закладеність вуха або погіршення слуху: через набряк стінок проходу чи накопичення виділень.

• Почервоніння та набряк зовнішнього слухового проходу.

• Підвищення температури тіла: рідко, але можливе при поширенні інфекції.

У дітей зовнішній отит часто супроводжується дратівливістю, порушенням сну та плачем під час годування або купання.

• Надмірне зволоження вуха, особливо після купання в брудних водоймах або при тривалому перебуванні у воді.

• Механічні травми  (наприклад, чищення вуха ватними паличками, шпильками чи нігтями часто травмує ніжну шкіру проходу).

• Алергічні реакції (наприклад, на косметику, шампуні, краплі або навіть слухові апарати).

• Шкірні захворювання, такі як екзема або псоріаз, що вражають ділянку вуха.

• Знижений імунітет або цукровий діабет: ці стани сприяють тяжчому перебігу отиту.

Діагностика зовнішнього отиту розпочинається з уважного збору анамнезу. Лікар розпитує пацієнта про характер болю, його тривалість, можливі провокуючі фактори, зокрема купання, травмування вуха чи використання слухових апаратів. Важливе значення має також супутній свербіж, наявність виділень або відчуття закладеності у вусі.

Наступним етапом є отоскопічне обстеження. Це процедура, що проводиться за допомогою спеціального інструмента (отоскопа), який дозволяє лікарю побачити стан шкіри слухового проходу та оцінити вигляд барабанної перетинки. При зовнішньому отиті отоскопія зазвичай виявляє почервоніння, набряк стінок слухового проходу, лущення шкіри або наявність гнійних чи серозних виділень. У деяких випадках отвір слухового проходу настільки набрякає, що візуалізувати глибші його відділи стає складно, тоді лікар може скористатися мініатюрним зондом або акуратно прочистити прохід від виділень для кращого огляду.

У разі повторного або затяжного перебігу захворювання може виникнути потреба у проведенні бактеріологічного або мікологічного дослідження, тобто взяття мазка з вуха для визначення виду збудника та його чутливості до антибіотиків чи протигрибкових препаратів. Такий підхід дозволяє підібрати максимально ефективне лікування, особливо якщо попередні курси не дали результату.

Лікування зовнішнього отиту зазвичай є амбулаторним та спрямоване на усунення запалення, зменшення болю та боротьбу з інфекційним збудником. Основу терапії становить місцеве лікування, а саме закапування у вухо спеціальних крапель, які містять антибактеріальні, протизапальні або протигрибкові компоненти. Вибір препарату залежить від характеру запалення: бактеріальне чи грибкове, гостре чи хронічне. У більшості випадків лікар призначає комбіновані засоби, які одночасно борються з інфекцією та зменшують набряк і біль.

Оскільки слуховий прохід може бути звуженим або заповненим запальними виділеннями, ефективність крапель іноді знижується. У таких випадках перед початком лікування лікар виконує очищення вуха - делікатне промивання або видалення вмісту за допомогою спеціальних інструментів. Ця процедура дозволяє забезпечити повний контакт ліків зі стінками слухового проходу та пришвидшити одужання.

У разі сильного болю пацієнтам можуть призначатися системні знеболювальні препарати. Якщо ж запальний процес має тенденцію до поширення, наприклад, охоплює вушну раковину або супроводжується загальними симптомами інтоксикації, лікар може вирішити призначити системну антибіотикотерапію у формі таблеток або ін’єкцій.

При грибковому отиті лікування потребує більшої терплячості: протигрибкові засоби застосовуються місцево у вигляді крапель або мазей, іноді в поєднанні з обережним очищенням вуха кілька разів на тиждень. Варто також враховувати, що надмірне та безконтрольне застосування антибіотиків у минулому може спричинити грибкову інфекцію, тому самостійне лікування без призначення лікаря категорично не рекомендоване.

Додаткову увагу приділяють усуненню факторів, які підтримують запалення. Наприклад, при алергічному отиті важливо виключити контакт із подразниками, а при частому травмуванні слухового проходу - навчити пацієнта правильному догляду за вухами.

У більшості випадків, за умови вчасного звернення та дотримання рекомендацій лікаря, зовнішній отит повністю виліковується за 7–10 днів. 

Профілактика отиту включає кілька простих, але ефективних правил:

• Уникайте потрапляння води у вуха, особливо при купанні в озерах чи басейнах.

• Після купання обережно просушуйте вуха рушником або дайте їм висохнути природно.

• Не користуйтеся ватними паличками для очищення глибини слухового проходу.

• За необхідності - використовуйте спеціальні беруші для плавання.

• Не вставляйте у вухо сторонні предмети, навіть якщо дуже свербить.

• Якщо у вас є хронічні шкірні захворювання контролюйте їхній перебіг під наглядом лікаря.

Пам’ятайте, що якщо ігнорувати отит або лікувати його неправильно, він може ускладнитися серйозними станами, такими як хронічне запалення чи навіть втрата слуху. Тому при появі болю, свербежу чи виділень з вуха краще не займатися самолікуванням, а звернутися до отоларинголога.