Поліміозит: чому слабшають м’язи та коли потрібно звернутися до лікаря

М’язова слабкість не завжди означає, що людина просто втомилася або недостатньо тренується. Якщо поступово стає важко піднятися сходами, встати зі стільця, підняти руки над головою чи виконувати звичайну домашню роботу, причина може бути пов’язана із захворюванням м’язів.

Одним із таких станів є поліміозит - рідкісне запальне захворювання м’язової тканини. Воно належить до групи ідіопатичних запальних міопатій, при яких імунна система помилково атакує власні м’язи.

Водночас сучасна медицина розглядає поліміозит як досить рідкісну форму запальної міопатії. Частину випадків, які раніше діагностували як поліміозит, сьогодні класифікують інакше, наприклад як імунно-опосередковану некротизуючу міопатію або інші форми міозиту. Тому остаточний діагноз потребує повноцінного обстеження.

При поліміозиті в м’язах виникає запальний процес, який пошкоджує м’язові волокна. Через це вони поступово втрачають здатність нормально скорочуватися.

Для людини це насамперед проявляється не просто болем, а втратою сили. Причому слабкість зазвичай розвивається поступово, протягом кількох тижнів або місяців.

Найчастіше уражаються великі м’язи, розташовані ближче до тулуба. Через це людині стає складніше вставати з крісла, підніматися сходами, присідати, підіймати руки, мити голову або розчісувати волосся. 

Точної причини поліміозиту не встановлено. Вважається, що важливу роль відіграє порушення роботи імунної системи у людей із певною генетичною схильністю.

Так в нормі імунна система в нормі захищає організм від інфекцій та інших чужорідних факторів. При аутоімунному захворюванні вона помилково починає реагувати на власні тканини. У випадку запальних міопатій мішенню стають м’язи. 

Фахівці також розглядають можливу роль інфекцій, деяких лікарських препаратів та інших факторів, які можуть передувати розвитку захворювання. Однак не можна сказати, що саме певна інфекція чи препарат обов’язково спричинили поліміозит у конкретної людини.

Перші симптоми нерідко здаються неспецифічними. Людина може просто помітити, що звичні фізичні дії стали даватися важче. Наприклад, важко встати з низького стільця без допомоги рук або тримати руки піднятими протягом тривалого часу.

Характерною є симетрична слабкість, коли приблизно однакові групи м’язів з обох боків тіла поступово втрачають силу. 

Можуть також виникати втомлюваність, біль або чутливість м’язів. Проте саме слабкість, а не біль, є найбільш характерною ознакою запальної міопатії.

Окрім того, можуть виникати проблеми з м’язами, які беруть участь у ковтанні та диханні. Відповідно людина може почати часто поперхуватися їжею або рідиною, відчувати, що їжа проходить із труднощами, змінюється голос. У тяжчих випадках може виникати слабкість дихальних м’язів та задишка. 

Діагностика починається з розмови з пацієнтом та фізикального огляду. Лікар перевіряє силу різних груп м’язів, оцінює характер слабкості та з’ясовує, як швидко вона розвивалася.

Одним із важливих досліджень є аналіз крові на креатинкіназу (фермент міститься всередині м’язових клітин і може потрапляти в кров при їх пошкодженні). Також можуть визначати інші м’язові ферменти. 

Однак одного аналізу крові недостатньо. Навіть нормальний результат окремого тесту не дозволяє самостійно виключити запальну міопатію. Для оцінки м’язової тканини може застосовуватися МРТ. 

Електроміографія дозволяє оцінити електричну активність м’язів та допомагає відрізнити м’язову слабкість від деяких неврологічних порушень. 

У певних випадках лікар рекомендує біопсію м’яза. Вона особливо важлива, якщо потрібно підтвердити характер запального процесу та виключити інші захворювання м’язів. 

Лікування спрямоване на те, щоб придушити надмірну активність імунної системи, зменшити запалення та не допустити подальшого пошкодження м’язів.

Основою терапії запальних міопатій зазвичай є кортикостероїди. За необхідності до лікування додають препарати, які дозволяють контролювати аутоімунне запалення та зменшити потребу в тривалому застосуванні високих доз стероїдів. У деяких ситуаціях застосовують внутрішньовенний імуноглобулін. 

Конкретну схему визначає лікар. Вона залежить від тяжкості захворювання, результатів обстеження, наявності ураження легень або інших органів та відповіді на терапію.

Самостійно приймати гормональні препарати або змінювати їхню дозу небезпечно.

Відзначимо, що лікування не обмежується медикаментами. Після того як активність запального процесу вдається взяти під контроль, важливе значення має поступове відновлення фізичної активності. Реабілітація допомагає підтримувати м’язову силу та повертати людині здатність виконувати повсякденні дії. Навантаження має відповідати стану пацієнта, тому програму вправ бажано підбирати разом із лікарем та фахівцем із фізичної терапії.

У період активного запалення надмірні тренування можуть бути недоречними, тому принцип «чим більше навантаження, тим швидше зміцніють м’язи» тут не працює.

Загалом при поліміозиті своєчасна консультація лікаря, правильна діагностика та підібране лікування допомагають контролювати запальний процес та зберігати функцію м’язів.