Вчені оприлюднили нові факти про пролапс

Досить часто, отримавши результати кардіограми, призначеної пацієнту після його скарг на біль у суглобах чи, наприклад, головний біль, запаморочення, задишку чи навіть депресію, лікар може поставити доволі неочікуваний, на перший погляд, діагноз: пролапс мітрального клапана.

Але не варто лякатися. Таке порушення сьогодні  доволі розповсюджене: за різними даними, серед дорослого працездатного населення світу цей діагноз зустрічається з частотою, що коливається від 2,5-5% до 5-15% (залежно від регіону та від того, як формується вибірка). Зокрема, у 70% пацієнтів із патологією двостулкового аортального клапана спостерігається і пролапс мітрального клапана [1]. Нерідко пролапс мітрального клапана супроводжується таким неоднозначним і всіма знаним порушенням, як вегетосудинна дистонія (ВСД). Здебільшого пролапс мітрального клапана, принаймні на першій стадії, протікає без симптомів, і діагностують його найчастіше зовсім випадково. Переважно синдром не загрожує життю людини і часто його навіть не визначають як патологію. Це скоріше спадкове функціональне порушення, з яким у більшості випадків люди проживають довге і щасливе життя.

Що це таке?

Так що ж таке «пролапс  мітрального клапана» (далі – ПМК)? За визначенням МОЗ – це патологічний стан, що характеризується аномальним прогинанням у ліве передсердя під час систоли лівого шлуночка однієї або обох стулок мітрального клапана [2]. Якщо перекласти на людську мову і трохи розшифрувати, то процес порушення можна описати таким чином.

Мітральний клапан відкривається і закривається при кожному ударі серця, контролюючи пропускання крові з його верхньої лівої камери в нижню. У пацієнта з ПМК клапан не закривається досить щільно і повністю не затуляє лівий отвір між передсердям та шлуночком. Через це частина крові під час систоли шлуночка потрапляє у порожнину лівого передсердя. Залежно від того, який об’єм крові повернувся, вчені визначають різні ступені регургітації (зворотного закидання крові зі шлуночка у передсердя). На щастя, переважно синдром ПМК якраз характеризується тим, що рівень регургітації перебуває  у межах норми. Тому зрозуміло, що серйозні серцево-судинні захворювання при незначному поверненні крові у передсердя навряд чи розвиватимуться.

Чому виникає?

Науковці виділяють кілька причин виникнення первинного (спадкового) синдрому ПМК. По-перше, це може бути вроджена неправильна будова серцевого механізму, по-друге – дисплазія (ослабленість) сполучної тканини, що є основою серцевого клапана. Через слабкість сполучної тканини відбувається більш помітне розтягнення стулок клапанів, в результаті чого під тиском крові стулки випинаються і зачиняються нещільно. Дійсно, за даними досліджень О. Остроумова, О. Степури та О. Мельника [3], у пацієнтів з ПМК дуже часто зустрічалися ознаки ураження сполучної тканини не лише серця, а й інших систем. У цих пацієнтів частіше, порівняно з іншими хворими, спостерігались такі симптоми, як підвищена розтяжність шкіри, міопія, сколіоз, плоскостопість, гіпермобільність суглобів, варикозне розширення вен тощо.

Дуже зрідка ПМК, як вроджений(первинний), так і набутий(вторинний), може супроводжуватись ускладненнями. Потік крові, яка рухається назад зі шлуночка, може бути достатньо великим. Передсердя гіпертрофується, відповідно, об’єм крові, що надходить до шлуночка з передсердя також збільшується. Зростає навантаження, а отже настає компенсаторна гіпертрофія шлуночка. В такому разі необхідне клінічне втручання, адже існує загроза розвитку другої фази захворювання,  фази декомпенсації, коли шлуночок вже не здатен скорочуватися з необхідною частотою, а кров у малому колі кровообігу застоюється. Симптомами таких змін є ускладнення дихання, особливо під час фізичних навантажень, та кашель, іноді з кров’ю. В такому разі, без хірургічного втручання може розвиватись мітральна недостатність (гостра чи хронічна), тромбоемболія, бактеріальний ендокардит, життєвонебезпечні аритмії,  і навіть раптова смерть.  Розвитку другої та третьої стадій вродженого чи набутого ПМК зазвичай сприяють інші захворювання, як от інфаркт міокарда, ревматизм, скарлатина, ангіна тощо, а також травми грудної клітки.

То які ж симптоми?

Як ми зазначили вище, люди з ПМК в переважній більшості не скаржаться на самопочуття. Проте, все ж, можна виділити ряд ознак, характерних для цього синдрому.

• Біль в районі серця та грудної клітки (ниття та поколювання);
• Утруднення дихання;
• Порушення ритму роботи серця;
• Запаморочення та втрата свідомості(дуже рідко);
• Метеопатія;
• Слабкість та втомлюваність;
• Біль у животі;
• Головний біль;
• Підвищення температури;
• Депресивні стани (іпохондрія, астенія);
• Вираження істероїдних та сенситивних рис (психопатія, акцентуація).

Діагностують ПМК за допомогою ЕКГ (електрокардіограма) та УЗД серця (ехокардіографія). 

А як лікувати?

Оскільки хвороба не така страшна, як її малюють в медичних картках «лікарським» почерком люди в білих халатах, пропонуємо взагалі її не лікувати. Але для тих, хто особливо піклується про своє здоров’я, даємо кілька порад з профілактики ускладнень, які можуть бути спричинені ПМК. Отже, необхідно:

• вести правильний спосіб життя (встановити баланс між працею та відпочинком);
• займатись релаксацією, автотренінгом, дихальною гімнастикою;
• записатись на масаж, чи водні процедури, чи просто регулярно займатись спортом.

А взагалі – перш за все, проконсультуйтесь з фахівцем – кардіологом або навіть невропатологом. Хто, як не компетентний спеціаліст, призначить Вам адекватне лікування, або ж переконає, що Ви абсолютно здорові!   
 
1.http://angiology.com.ua/ua-issue-article-492
2.http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20050719_362.html
3. http://i-medic.com.ua/index.php?newsid=2121